Практичне заняття №1 Літературознавство І художня література


Download 43.8 Kb.
bet5/6
Sana12.03.2023
Hajmi43.8 Kb.
#1264203
1   2   3   4   5   6
Bog'liq
семінар 1

Пізнавальна функція літературного твору полягає у тому, що він завдяки митецькій інтуїції, творчому генію розширює межі людського пізнання, проникаючи і в недоступні для науки сфери. Показовими є наукові передбачення Ж. Берна, Г.-Дж. Веллс, Р. Бредбері, інших фантастів; історіософські передбачення Т. Шевченка, Є. Маланюка; глибокі проникнення у сферу людської психіки В. Підмогильного, Б. Антоненка-Давидовича, К. Гамсуна, Ю. Місіми. Художній твір передає інформацію про новий досвід, нове витлумачення відомого досвіду. Цим він збагачує духовний світ людини, розвиває її здатність до сприйняття навколишнього світу.
Освітню функцію літературний твір виконує через поширення інформації, що розвиває наукову свідомість індивіда.
Ідентифікуючись із текстуальними суб’єктами, абстрагуючись від негативних персонажів, читач формує власний етос — систему етичних переконань, поведінкових норм. У цьому полягає виховна (етична) функція художнього твору.
Ще однією із функцій літературного твору є трансцендентна, містична. В основі містичного характеру художнього твору — містичне почуття, котре Ігор Качуровський інтерпретує як «почуття єдності індивіда з Абсолютом; воно, як і всі явища в житті людства, підвладне законові хвиль чи коливань: у добу спокою й добробуту занепадає, маліє й міліє, в часи катастроф поширюється й поглиблюється». Він розрізняє містику духовну, християнську (до неї були близькими М. Зеров, М. Орест, М. Рильський, П. Филипович, В. Симоненко, О. Бердник та ін.) і антихристиянську (антирелігійну, бездуховну). Ознаки її, на думку І. Качуровського, помітні у творчості російських поетів «срібного віку» Клюєва, Брюсова, Блока, Гумільова1. До апологетів антихристиянської містики зараховують переконливих представників соцреалістичної літератури, авангардистів, постмодерних письменників та ін.
Серед інших функцій художнього твору дослідники виокремлюють ще функції самого тексту (за Р. Якобсоном):
— референційна (висловлювання (текст) викликає в уяві адресата предмети, з якими пов’язується висловлювання);
— емоційна (висвітлення ставлення автора до повідомлення);
— конативна (прагнення встановити контакт з реципієнтом);
— фатична (встановлення, підтримка, припинення соціально-масового чи індивідуального контакту при спілкуванні);
— металінгвальна (функція тлумачення);
— поетична (скерованість на повідомлення як таке, концентрація уваги на повідомленні заради нього самого) тощо.
Кожна функція літератури і певні їх поєднання виявляються завжди у неповторному зв’язку між твором і його читачем, який специфічно його сприймає, інтерпретує, використовує.

  1. Образна природа художньої літератури. Образ і поняття. Уява. Класифікація образів.

У тексті літературного твору програмується, моделюється не реальний світ взагалі, а тільки той, що пропущено крізь призму свідомості. Подвійна (ідейно-образна) природа художньої літератури давала їй змогу в різні історичні періоди і в межах різних національно-культурних традицій особливим чином виражати емоції, почуття, переживання і настрої; передавати філософські узагальнення та ідеї; зображати предметне середовище й людину, відтворювати психологію людей та аналізувати причиннонаслідкові зв’язки обставин, характерів і дій. Ідейно-образна природа літератури допомагала відтворювати концептуальну картину світу, передавати світоглядні установки письменника. Водночас вона не зраджувала своїй образній природі, постійно звертаючись до художнього зображення, фантазії, співтворчості читача.


Така природа художньої літератури дозволяє письменнику не тільки передавати різні сторони чуттєво-відчутного світу, але й давати їм певну інтерпретацію та оцінку, відгукуватися на актуальні життєві події, підключатися до філософських, морально-релігійних, соціальних та естетичних дискусій свого часу. Так відкриваються можливості не тільки відтворювати навколишню дійсність – природну, соціальну і культурну, але й впливати на світовідчуття читачів, цілеспрямовано формувати моральні переконання, естетичний смак, релігійні й політичні погляди, науковий та філософський світогляд. Література часто виступає фактором вільнодумства, гуманізму; вона може боротися із старими уявленнями й відкривати нові, тим самим впливати на світовідчуття читачів, сприяючи формуванню художніх концепцій дійсності, що позначені певними філософськими, моральними, релігійними, політичними смислами і відтворювати історично конкретні норми й національні традиції тої або іншої культури на кожній стадії її становлення, формування та історичного розвитку.


Якщо наука пізнає буття за допомогою понять, то мистецтво – за допомогою образів. Літературні образи створюються за допомогою мови. Образ виступає тією ланкою, що пов'язує текст і твір в органічне ціле. Він виникає на основі текстуального мовлення і формує твір у свідомості (уяві) читача. Художник (письменник) малює картину, котра допомагає людині пізнати і світ, і себе.
Термін „образ“ у широкому розумінні означає відображення зовнішнього світу у свідомості людини або конкретно-чуттєве уявлення про щось. Художній образ є однією з форм створення художньої дійсності з позицій певного естетичного ідеалу в конкретній емоційно наснаженій формі. Від звичайного пізнавального образу художній образ відрізняється не лише наявністю узагальнення, а й властивою йому емоційноестетичною оцінкою митця, його естетичним ідеалом і смаком.
Художній образ — специфічна форма естетично-чуттєвого освоєння (сприйняття і відображення) і перетворення (узагальнення, моделювання) дійсності; конкретно-чуттєве уявлення, що діє водночас на почуття та свідомість.
Образ є «сенсорним стимулятором» (Д. Ділі) уяви, свідомості, почуттів реципієнта, основою створення «іншої реальності» — художньої дійсності з позицій певного естетичного ідеалу в конкретній емоційно наснаженій формі. Від звичайного пізнавального образу (поняття) художній образ відрізняється не лише характером узагальнення, а й властивою йому експресивністю, емоційно-естетичною оцінкою митця, його естетичним та суспільним ідеалом і художнім смаком.
Поява художніх образів ґрунтується на уяві – „основній силі людської природи“, за характеристикою Гастона Башляра. Французький психолог наголошував, що уява є не лише здатністю утворювати, а й змінювати образи.
Художній образ відрізняється від поняття не лише формою вираження ідеї відображуваного предмета, але й її змістом. Якщо завдання поняття полягає в тому, щоб описати предмет об'єктивно, таким, яким він є в дійсності, абстрагуючись при цьому від суб'єктивних оцінок його значущості, то художній образ, навпаки, має на меті подати об'єктивну картину змальовуваної дійсності у формі її суб'єктивно-емоційного сприйняття, тобто такою, якою її бачить і емоційно переживає автор. Міра суб'єктивності, хоча й завжди наявна в художньому образі, може бути в ньому більшою або меншою в залежності від способу світосприйняття митця й тих художніх принципів, які він сповідує. Так, реалістичне відображення світу вимагає об'єктивних картин відображуваного. Навпаки, символічне відображення дійсності характеризується високою мірою суб'єктивності, яка межує з цілковитою відмовою від зображення дійсності у формі її об'єктивного існування.
Класифікація образів
У створенні художнього образу крім уяви важливу роль відіграє фантазія митця. Брак фантазії призводить до наслідування, примітивного копіювання дійсності, що негативно впливає на художність, робить твір сірим, непривабливим. Надмірне абстрагування в образотворенні утруднює його сприйняття, спричинює втрату комунікації, як, наприклад, у поетичній творчості футуристів, живописі абстракціоністів тощо.
Художні образи — багатоаспектні і багатозначні, що є підставою для їх класифікації за різноманітними ознаками:
1) рецепцією (сприйняттям) — зорові (візуальні), слухові (аудіальні), аудіовізуальні, смакові, дотикові (тактильні), запахові;
2) способом творення — лексичні (тропи), фонічні (звукові), ізопоетичні (у фігурних віршах), контекстуальні (виникають тільки в художньому контексті, як, наприклад, у вірші «Садок вишневий коло хати...»);
3) наявністю персонажів — пейзажі залюднені, безлюдні;
4) відношенням до дійсності — мнемонічні (створені на основі досвіду, пам’яті, генетичної пам’яті), домислені (уява), вимислені (фантазія), візіонерські, інтертекстуальні (створені на основі історії, літератури, науки тощо);
5) предметом зображення — образи людей (образи-персонажі, образи-колективи, збірні образи), образи сцен, картин, тварин, споруд, речей, явищ природи, краєвидів (сільські (пейзажі), міські (урбаністичні), промислові (індустріальні), морські (мариністичні), космічні, інтер’єри (внутрішній вигляд приміщень), екстер’єри (зовнішній вигляд тварин і споруд);
6) метою зображення і характером оцінювання — позитивні, негативні; героїчні, трагічні, комічні, водевільні, гротескні, сатиричні; епічні, драматичні, ліричні;
7) функцією у творі — основні, другорядні, епізодичні;
8) художнім методом і структурою — фольклорно-етнографічні, барокові, готичні, романтичні, символічні, реалістичні, сюрреалістичні, натуралістичні, футуристичні тощо;
9) масштабністю зображення — камерні (немасштабні, відображають невелику частину дійсності), монументальні (масштабні, ґрунтовні, величні);
10) характером узагальнення — типові, виняткові, ідеальні, ідеалізовані, концептуальні (образи-концепти), архетипні (образи-архетипи), «вічні образи» незмінні фольклорні, емблематичні;
11) семантикою — автологічні (денотативні); металогічні (інакомовні, конотативні), метафоричні, метонімічні, алегоричні, образи-симоволи та ін.;
12) генезою моделювання — натуральні (з натури), історичні, літературні, міфологічні, апокрифічні, агіографічні, біблійні, фантастичні, містичні, демонічні;
13) ступенем новаторства — традиційні, стереотипні, схематичні, «стерті» (вторинні), оригінальні;
14) місцем в естетичній системі — мегаобраз, макрообраз, мікрообраз.
У різних видах мистецтв, родах літератури домінують відповідні їх специфіці види образів.

  1. Художній світ. Хронотоп. Художнє узагальнення. Індивідуалізація і типізація. Індивідуалізація персонажів.



Художній світ - створена уявою письменника і втілена в тексті твору образна картина, яка складається з подій, постатей, їх висловлювань і виражених ними духовних феноменів (уявлень, думок, переживань тощо). Він співвідносний з предметною, соціальною і психологічною реальністю, хоч наділений автором антропоморфними і просторово-часовими вимірами, упорядкований композицією твору відповідно до задуму митця. У цьому сенсі він є духовно-інтенціональним утворенням з власною логікою, тому художній світ трактується як друга, власне художньо-естетична, реальність, що має духовний, фікційний характер. Він конкретизується насамперед у звязку з його субєктом (художній світ письменника) і формою втілення (світ художнього твору). Єдність і своєрідність забезпечується темою (тематикою), ідейним пафосом, композицією і стилем твору.


Літературний твір має складну просторово-часову структуру, яка окреслюється терміном «хронотоп — взаємозв’язок часових і просторових характеристик явищ, які зображені у художньому творі. Час у художньому світі постає як багатовимірна категорія, у якій розрізняють фабульно-сюжетний і оповідально- розповідний час. Художній простір у творі теж виходить за межі місця події і засобами ретроспекції простягається у широкий світ.


З фактором часу пов’язані спосіб мислення, мовлення персонажів тощо, які виражають певну історичну епоху і відповідають їй. Порушення цієї відповідності спричинює появу анахронізмів — культурно-історичних, хронологічних та інших невідповідностей. Вони можуть бути мимовільними або свідомо створеними для досягнення художнього (переважно комічного) ефекту.



Download 43.8 Kb.

Do'stlaringiz bilan baham:
1   2   3   4   5   6




Ma'lumotlar bazasi mualliflik huquqi bilan himoyalangan ©fayllar.org 2024
ma'muriyatiga murojaat qiling