Практичне заняття №1 Літературознавство І художня література


Другий тип утворює група часових мистецтв, до яких належать музика, співи, танці, пантоміма і література.  Третій тип


Download 43.8 Kb.
bet4/6
Sana12.03.2023
Hajmi43.8 Kb.
#1264203
1   2   3   4   5   6
Bog'liq
семінар 1

Другий тип утворює група часових мистецтв, до яких належать музика, співи, танці, пантоміма і література. 
Третій тип, до якого входять театр і кіно, — це так зване синтетичне мистецтво, яке вбирає й поєднує в цілісній формі вираження елементи як просторових, так і часових мистецтв, зокрема літературу, музику, пантоміму, живо­пис декоративного оформлення
Художня література — це один із видів мистецтва, що образно відтворює світ засобами мови. Усвідомлення літератури як мистецтва було обґрунтоване у ХІХ столітті романтиками, які вважали поета наділеним божественною творчою силою і свободою волевияву. З-поміж інших видів мистецтва художня література має свою специфіку – вона послуговується словом як базовим матеріалом. На думку О. Потебні, слово є згорнутим художнім образом, який здатний цілісно охоплювати явища дійсності, матеріалізувати думку та емоцію. Слово — єдиний з матеріалів мистецтва, що дає змогу зображувати людську мову. Слово — найбільш гнучкий матеріал. Його гнучкість полягає в тому, що засобами словесної передачі виявляєть­ся можливим частково відтворювати зображувальну специфіку майже кожного виду мистецтва.
Мета літературного твору схожа до цілі поезії (в інтерпретації Юрія Лотмана): це „пізнання світу і спілкування між людьми, самопізнання, самобудова людської особистості в процесі пізнання і суспільних комунікацій“. Взагалі художній твір – унікальна за глибиною і потужністю духовнотворча система: „діалектичний механізм пошуку істини, витлумачення оточуючого світу і орієнтування в ньому“.
Основним предметом зображення у літературі є людина та складна система її взаємовідносин із буттям. Така всеохопність дає унікальні можливості як письменнику, так і читачеві для пізнання найдивовижнішого із Господніх творінь – людини. Недаремно літературу називають ще людинознавством. Навіть коли у словесних творах ідеться про пейзажі, події чи предмети, усе ж автор показує їх так, як їх сприймає людина.
Сучасний англійський вчений Ентоні Сміт, розглядаючи людську особистість як сукупність різноманітних „ідентичностей та ролей, вказує на той факт, що національна ідентичність є основною в цій структурі, саме їй підпорядковуються усі інші ідентичності. Тому, говорячи про людину, ми в першу чергу визначаємо її національну приналежність, а вже потім – віросповідання, партійність, соціальний статус тощо. Нація як усвідомлена і дієва природно-соціальна і духовно-конвенціональна єдність людей зумовлює характер різноманітних „ролей“ індивіда. Звідси, соціаліст у Польщі відрізняється від соціаліста в Україні, статус дружини в арабів мало чим нагадує французький зразок, є різниця між викладачем у США та Білорусі і т. ін.
Любомир Сеник дає таку дефініцію національній ідентичності у сфері художньої літератури: „Термін „національна ідентичність“ стосовно літератури – це збереження найсуттєвіших національних ознак: мови, психології, мислення, способу буття, звичаїв, релігії, осмислення сучасного і минулого у світлі національної ідеї, послідовне (або й стихійне) відстоювання політичних, культурно-духовних прав нації, державності як єдино можливої форми нормального існування національної спільноти для її самоствердження, життєдіяльності й розвитку“38.
Найголовніша тотожність людини – національна, котра визначає характер колективної свідомості та підсвідомості кожного її члена, формується внаслідок процесу національної ідентифікації. Причому цей процес може бути як свідомим, так і неусвідомленим.
У літературному творі (як і в людському житті чи науковому пізнанні) усе так чи інакше концентрується довкола нації, залежить від неї і пояснюється нею. Пригадаємо собі мудрі слова Івана Франка: „Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів, що раді би широкими „вселюдськими“ фразами покрити своє відчуження від рідної нації“.
Отже, у центрі літературного твору стоїть людина, але людина як національна істота. Повноцінне пізнання літературного твору поза національним контекстом неможливе.

  1. Основні функції літератури. Національна сутність мистецтва слова. Духовна експансія і культурний імперіалізм. Культурний (національно-духовний) імунітет.

Різні дослідники по-своєму окреслюють функції художнього твору, літератури. За словами чеського структураліста Яна Мукаржовського, літературна функція — «це вплив на суспільство в напрямі певної цінності»1.
Література прямо чи опосередковано пов’язана з різними формами суспільної свідомості, вплив її на читача і на суспільну свідомість — багатоаспектний, тому й функцій у неї багато: аксіологічна, виховна, відображально-зображальна, візіонерська, гармонізуюча, гедоністична, герменевтична, державотворча, дидактична, духовнотворча, евристична, естетична, етична, знаково-комунікативна, ігрова, ідеологічна, індивідуалізуюча, інформативна, катарсистична, компенсаторна, консолідуюча, креативна, культурозахисна, культуроносна, культуротворча, людинозахисна, людинознавча, людинотворча, металінгвальна, мислетворча, містична, мнемонічна, мовотворча, моделююча, націозахисна, націологічна, націотворча, освітня, пізнавальна, політична, практично-утилітарна, прогностична, пропагандистська, релаксаційна, розважальна, розвивальна, свободотворча, соціологізуюча, соціологічна, соціотворча, терапевтична та ін.
Основні функції літератури — естетична і духовно-творча. Саме через них література реалізує ідею мистецтва і своє призначення: завдяки естетичним переживанням розвиває, удосконалює, ушляхетнює людину і суспільство.
Визначальною є функція естетична, яка полягає у здатності твору викликати естетичні переживання, наданні читачеві неповторної естетичної насолоди від спілкування із прекрасним. Якщо твір не виконує естетичної функції, якщо він не привабить як явище мистецтва, не виконає він і інших функцій. Поряд із естетичною у творі присутня й інша основна функція — духовнотворча: художній твір повинен не просто задовольняти естетичні переживання людини, а й робити її кращою, духовно багатшою, розвивати і вдосконалювати її внутрішній світ, духовність, людяність. Література скеровує людину у сферу духовного і в такий спосіб ушляхетнює її. Від духовнотворчої функції залежать ідеологічна, пізнавальна, освітня, містична та ін.
Завжди література виконує ідеологічну функцію. Ідеологію тлумачать як суспільну свідомість, систему політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних та інших поглядів. Завдяки цьому ідеологічна функція є основною для більшості допоміжних функцій. Ідеологічність твору — це його вплив на читача з позицій певної ідеології. Адже будь-який твір, як і його автор чи реципієнт, є носієм певної ідеологічної системи. А намагання трактувати літературу як чисте мистецтво, доводити необхідність аполітичності письменників не раз виявляли свою контрпродуктивність. Бо така позиція є своєрідним виявом прихованої ідеології.

Download 43.8 Kb.

Do'stlaringiz bilan baham:
1   2   3   4   5   6




Ma'lumotlar bazasi mualliflik huquqi bilan himoyalangan ©fayllar.org 2024
ma'muriyatiga murojaat qiling