Практичне заняття №1 Літературознавство І художня література

Художнє узагальнення - сприйняття художнього твору як цілісного явища, на рівні єдності форми і змісту. Сприймаючи художній твір, ви визначаємо його жанрове своєрідність, особливості стилю та ін досить точні характеристики, що виражаються судженнями: «Це - комедія, це - реалістичний твір, це - пейзаж, чи це - православна ікона тощо»


Форми і види художнього узагальнення – типізація, символ, алегорія, притча, гротеск, гіпербола і ряд інших. Спільним між ними є те, що всі вони в більшій (гіпербола, гротеск) чи меншій (символ, притча) мірі концентрують і образно виявляють провідні і характерні ознаки відображуваного. Гіпербола і гротеск – безпосередньо, символ і притча – опосередковано. Особливості видів художнього узагальнення виявляються, ще й у тому, що чим всебічніше, деталізованіше виступає в них образ відображуваного об’єкта, тим виразніше наближаються вони до того виду узагальнення, який прийнято називати типізацією, хоча ніколи з ним не зливаються і не перетворюються на нього. Алегорія вжита в байці, наближає її до типізованого зображення конфліктів і образів характерів. Алегорія наближається до абстракції, але не стає нею. Здебільшого образи-символи відтворюють сформовані в процесі суспільної практики узагальнення. Всі види узагальнення так чи інакше пов’язані і взаємодіють між собою, всі вони спрямовані до типізації, що становить собою провідний вид художнього узагальнення. Типізація - художнє узагальнення певних життєвих явищ; одна з особливостей творчого методу літератури й мистецтва.
Типізація – це основний принцип реалізму. Типізація у літературі – це художнє узагальнення. Типовість реалістичного образу полягає в тому, що письменнику з одного боку вдається до широкого узагальнення, а з іншого – до зображення конкретного індивіду.
Головним в реалістичній типізації лишається гармонійне сполучення абстрактного, загального з конкретним, індивідуальним. Загальне – письменнику потрібно знати ту категорію явищ, яку він хоче описати, щоб риси її склалися в типовий образ.
Індивідуальне – письменник повинен уявити собі цей тип, щоб надати йому значення та наочності індивідума. Типізація та індивідуалізація – основні поняття специфіки літератури та мистецтва.
Образ персонажа постає як єдність типового та індивідуального, бо саме такою є сутність людини. Однак це непросто дається багатьом поетам-початківцям: ліричні образи їхніх творів, особливо про кохання, не можуть викликати ні уваги, ні співпереживання читача, оскільки вони позбавлені життєвої конкретики, типово людського, особистісного, неповторно-індивідуального.
Індивід — окрема людина, особа. Індивідом людина стає внаслідок самоусвідомлення, усвідомлення своєї окремішності. Індивідуальність — особа, наділена певними зовнішніми та характерологічними якостями, які вирізняють її з-поміж інших людей. Індивідуальності надають людині якості, які у своїй сукупності створюють її неповторність, упізнаваність. Елементом художньої типізації, способом розкриття індивідуальних, конкретно-почуттєвих особливостей типового є індивідуалізація. Найголовніші засоби індивідуалізації персонажа — портрет, зовнішність, пряма (авторська) характеристика, опосередкована (надана іншими персонажами) характеристика, середовище побутування, коло зацікавлень, мовлення, ставлення до інших чи до чогось, вчинки.